ГІРЧИЧНИКИ (лат. Sinapismi) − різновид пластирів або гірчичний папір (лат. Charta sinapisata) — прямокутні листки паперу 8×12,5 см, покриті шаром знежиреного порошку насіння чорної (Brassica nigra) або сарептської (Brassica juncea) гірчиці з носієм. Готують Г. шляхом змішування порошку гірчиці з каучуковим клеєм або іншим носієм у співвідношені 1:1, отриману суміш наносять на папір і сушать при температурі 80 °С протягом 45 хв. Для швидкого приготування Г. використовують технологію, в якій гірчичний порошок змішують із картопляним або пшеничним борошном (1:1) і зволожують теплою водою до утворення клейкої суміші. Отриману суміш намщують тонким шаром 0,3–0,5 см на шматок щільної тканини або папір. Якість гірчичників визначають за вмістом алеїлізотіоціонату, мінімальна концентрація якого в одному гірчичнику 100 см² становить 0,0119 г, а також за періодом, через який відбуватиметься подразнення шкіри. Він має становити не більше 5 хв від моменту нанесення Г. на шкіру. При застосуванні Г. зволожують теплою водою, прикладають гірчичним боком на шкіру. Знімають через 5–15 хв, при появі чітких ознак подразнення поверхні шкіри. Г. зберігають не більше 8 міс у паперових пакетах.
Г. застосовують при больових симптомах у м’язах, невралгії, головному болі, стенокардії, пневмонії та бронхіті, з метою рефректорної терапії. Фармакологічна дія Г. пов’язана з механізмом їх впливу на шкіряний покрив. При нанесені на поверхню шкіри Г. викликають гіперемію тканини шкіри та подразненя її нервових закінчень — рецепторів, унаслідок чого відбувається стимулювання процесу фагоцитозу та кровообігу, що призводить до змін у перебігу запального процесу. Г. протипоказані при нейродерматиті, екземі, псоріазі та гнійникових захворюваннях шкіри.
БМЭ / Под ред. Петровского. В 30 т. — М., 1977; Технология лекарственных форм. В 2 т. Т 2. / Р.В. Бобылев, Г.П. Грядунова, Л.А. Иванова и др.; под ред. Л.А. Ивановой — М., — 1991.